Агапе Україна: 5 років – 5 історій життя. Історія 2

Євгенія, сестра-господиня в Агапе Україна:

– Якщо хтось не бачить БОГА у своєму житті, хай приїжджає в «Агапе»!

 

Проблем і негараздів у житті Євгенії вистачило б на написання роману в кількох частинах або сценарію багатосерійного фільму. Жінка була наймолодшою із трьох дітей і зростала у звичайній та щасливій сім’ї. Коли їй виповнилося п’ять із половиною років, вибухнув реактор на ЧАЕС. Це й розділило її життя на «до» і «після».

 

Спершу родині довелося поневірятися в друзів та знайомих на Київщині. Мама була військовозобов’язаною, тож коли її викликали, нікого особливо не цікавило, має вона з ким залишити дітей чи ні. Женя добре пам’ятає, як жила разом із іншими 15-ма дітьми в лісовій хатині у знайомої жінки, де вони спали на підлозі, не могли дочекатися свіжовидоєного молока і щойно знесених курми яєць… 

 

Згодом родина переїхала до Торчина, а тоді отримала квартиру в Луцьку. Здавалося б, усе починає налагоджуватися. Та саме тоді сім’ю залишив батько, а мама, не витримавши підлості від людини, яку кохала, пережила інсульт. Оговтавшись від хвороби, жінка пішла працювати на 3 роботи, адже хотіла, щоб її діти мали все найкраще. Щодо тата, то його Жені замінив найстарший брат.

 

Закінчивши школу, дівчина вступила до ЛНТУ на факультет менеджменту організацій. Проте спокійно навчатися вона не змогла. Одного дня її забрали до лікарні з підозрою на апендицит. Операція тривала довго і була складною, адже в Жені також виявили проблему з ниркою та жіночими органами. Того ж дня вона пережила клінічну смерть. 

 

Наступний після хірургічного втручання рік дівчина провела у тубдиспансері, бо з незрозумілої причини в одній із легень чомусь утворилась дірка. Наслідком прийому безлічі медпрепаратів стало те, що вона втратила половину волосся і майже вся гнила. Лише завдяки лікареві, який відповідально підходив до лікування такої важкої пацієнтки, її вдалося поставити на ноги.

 

У той період Женя настільки погано себе почувала, що просто запитувала БОГА, чому ВІН зберіг її життя, коли б міг уже давно забрати. Вона ж лише страждає через увесь цей біль. А вже через рік дівчина не мала сили ні залишатися вдома, ані шкодувати себе. Тож вирішила, що потрібно загартовувати свій організм і… пішла працювати на ринок, не боячись 20-градусного морозу взимку та спеки влітку.

 

До церкви Женя потрапила випадково. Один із членів її родини вживав наркотики, тому сім’я звернулась за допомогою до Реабілітаційного центру для залежних при євангельській церкві «Фіміам». Якось вона прийшла на богослужіння для людей, котрі хотіли позбутися шкідливих звичок. 

 

– Коли я почула проповідь, то зрозуміла, що «штунди» – нормальні люди, – згадує жінка.

 

На іншому ж служінні, під час якого з кафедри говорили про батька, Женя дуже розплакалась і зрозуміла, що її місце – в церкві. А рівно через 5 років із дня своєї клінічної смерті на операційному столі вона покаялась. 

 

Минав час і БОГ подарував дівчині гарного чоловіка Влада. Разом вони мріяли про дітей, хоча знали – лікарі через їхні проблеми зі здоров’ям дають 1 % шансів на успішну вагітність. Проте на четвертому році подружнього життя на світ з’явилася Олічка.

 

Щастю батьків – не було меж. Тривало ж воно зовсім недовго, бо вже через 8 місяців Женя та Влад почали розуміти, що дитина не поводить себе на свій вік, є пасивною. Лікарі призначили курс серйозного лікування і лише після нього дитина поступово почала вчитися ходити. Труднощі на цьому не закінчилися. Згодом виявили порушення сенсорної динаміки та мовлення – Оля затиналася, говорила, перекручуючи букви в словах. І знову новий курс лікування – крапельниці, уколи, масажі…

 

Крім того всього, дівчинка довго не могла стрибати й бігати. Лише після кількох місяців занять із Світланою Гусєвою – реабілітологинею Центру Активної Реабілітації Оля почала бігати й стрибати. Щаслива мама, побачивши, як вона це вперше робить, не втрималася і розплакалася. Те, що іншим видавалося звичайною, буденною річчю, для їхньої сім’ї стало величезною перемогою в боротьбі за дитину.

 

– Найважче було прийняти інвалідність дитини, – зізнається Євгенія.

 

10 років подружжя лікувало доньку, працювало з реабілітологами й логопедами… І лише потім прийшло усвідомлення: є речі, які вони змінити не можуть. Відтоді змінилося все. Замість того, щоб прагнути незрозумілих успіхів, таких «як у всіх», Женя та Влад зосередилися на розвиткові комунікаційних навичок дитини та її сильних сторін.

 

Неабияку роль у тому зіграв «Агапе Україна». Варто зазначити, що після 20 років у торгівлі, Євгенія наважилася змінити місце праці та стала сестрою-господинею у комплексі. Оля часто приїжджає разом із мамою, аби трішки їй допомогти. Дівчинка тут відчуває себе потрібною, бо ж може нагодувати людину з інвалідністю чи щось прибрати. Їй це подобається.

 

– Так, моя донька і зараз не вміє читати й рахувати, – каже Женя. – Але вона може робити багато інших речей і завжди готова проявити любов та допомогти тим, хто цього потребує. Це ж – найважливіше. Тому мрію, щоб менше, аніж через 10 років Оля стала чудовою доглядачкою і могла працювати в комплексі. А взагалі, якщо хтось не бачить БОГА у своєму житті, хай приїжджає до «Агапе Україна».

Категорії