logo

Агапе Україна: 5 років – 5 історій життя.
Історія 4

– Хочу повернутися додому в сім’ю, «стати на руки», щоб бути самостійним і не потребувати няньки… Щоб мама наді мною не сиділа, дружина була поруч, відвідував син…

Віталій із Київщини, 
  Військовослужбовець, учасник АТО/ООС 

 

Коли розпочалася Революція Гідності, Віталій без зайвих роздумів долучився до протестувальників на Майдані. Згадуючи Верещагіна – героя кінофільму «Біле сонце пустелі, каже, що просто «за державу було прикро». З початком війни записався в добробат. Спершу їх насправді відправили на схід воювати з ворогом. Однак, коли за півроку повернули до Києва, не хотів відсиджуватися. Натомість – вступив до лав Збройних сил України і служив у 93-ій ОМБр «Холодний Яр».

В 2014 Віталій потрапив під мінометний обстріл під час боїв за Піски. Уламками йому посікло руку і ногу, тож довелося півроку лікуватися. У цей час він зустрів жінку, котра згодом стала йому другою дружиною. (На жаль, перша ще до Революції Гідності не дочекалася його повернення із заробітків у Казахстані – авт.) У 2015 чоловік пішов далі воювати, тому поєднали долі лише за два роки, коли він повернувся до Києва після свого першого контракту.

Наступних півтора роки екс-військовослужбовець намагався адаптуватися до мирного життя. Маючи будівельну спеціальність – виконроб, він працював по 12 годин на добу. Єдиний вихідний день – неділя. Віталій же ж прагнув проводити більше часу з сім’єю, тому почав шукати інше місце праці. Навчався обробці каменю. Новий начальник бачив потенціал чоловіка й підтримував його, мав у планах просувати далі кар’єрними сходинами. Однак, невдовзі керівництво на підприємстві змінилося та почало «підтягувати» власні кадри. Довелося звільнитися.

Найкращим виходом із ситуації Віталій вважав повернутися до служби за контрактом у ЗСУ. Недовго думаючи, сказав рідним, що їде на заробітки, а сам – гайнув захищати східні кордони України від ворога. І хто-зна, коли б з’ясувалася правда, якби не прикрий випадок…

Того злощасного дня у 2020-у військовослужбовець вів спостереження під Кримським на Луганщині. Неподалік окопів був невеликий ярочок. Щоб його проглянути доводилося час від часу перебувати спиною до позицій ворога. Віталію часто доводилося це робити і щоразу все закінчувалося добре. Але не тоді… Як тільки чоловік став відкритим для ворога, відразу пролунав постріл. Схоже, снайпер очікував на українського захисника вже давно.

Досвідчений військовий із сусіднього поста миттєво викликав допомогу, бо ж відразу зрозумів: щось не так.

А Віталій прийшов до тями уже в реанімації однієї з лікарень Харкова. Виявилося, що в нього наскрізне кульове поранення на рівні хребців С6-С7 шийного відділу. Здавалося б, добре, що куля не застрягла в тілі. Однак радіти було зарано. Таке ушкодження спинного мозку означало паралізованість до кінця життя.

До «Агапе Україна» чоловік потрапив, аби навчитися бути більш самостійним, але через сильну спастичність м’язів не має змоги повноцінно займатися. Відновити реабілітаційні заняття він зможе лише після того, як йому встановлять у тілі баклофенову помпу, що й допомагатиме знизити м’язевий тонус. Тож залишається сподіватися, що спільним зусиллями волонтерів та представників влади вдасться знайти кошти, аби застосувати цей інноваційний метод лікування, і зовсім невдовзі Віталій таки зможе здійснити свою мрію «стати на руки».